вомбат ↓
Чак Паланік: Хроніки приватного пекла
Анна (анонімно) ↓
Таня Малярчук: «Говорити» чи перестати?
Вікторія (анонімно) ↓
"Мертві авта": вірш із коментарем
Богдан Логвиненко ↓
"Мертві авта": вірш із коментарем
Орест Криса ↓
"Мертві авта": вірш із коментарем
ВАСИЛІЙ ↓
Таня Малярчук: «Говорити» чи перестати?
Анонім ↓
Таня Малярчук: «Говорити» чи перестати?
Вірочка (анонімно) ↓
Таня Малярчук: «Говорити» чи перестати?
Богдан-Ігор Антонич МЕРТВІ АВТА Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать і крам своїх жадоб, ...
«Ми – середні сини історії, виплекані телебаченням, з вірою в те, що коли-небудь станемо мільйонерами, кінозірками та рок-ідолами, проте ми ними не стали. І ми щойно це зрозуміли, – каже Тайлер, – не жартуй з нами, потворо».
«…це книга, яка виникла не з потреби писати, а з потреби говорити. Говорити по-іншому і до іншого». Так сказано в анотації до найновішої книжки Тані Малярчук. А анотації, як відомо, пишуться для тих, хто звик їм не довіряти. Так що будемо прискіпливі і спробуємо ці фрази вивірити «на зуб».
